Руда відьма (частина 25)

руда відьма (частина 25)

Початок читати тут

- Знову зітхнула дівчина. - Ми вистежували цього демона разом майже п’ятдесят років. Іноді ми розправлялися з ним, знищуючи оболонку, і тоді він надовго пропадав, але періодично знову оголошувався. Дивним було те, що вбиваючи душу, демон забирав всю магію. Немов, збирав. Тому що, коли ми загнали його в пастку він почав використовувати здібності своїх жертв. І тоді Ніколос придумав план. Я не встигла навіть зрозуміти, що він задумав, не те що запобігти. Він кидався пульсарами, розлютив цю тварюку і та кинулася на нього, поглинула, а потім зсередини її розірвав яскраве світло. Ніколос впав до моїх ніг. Я злякано сіла поруч, стискаючи в руці ритуальний ніж.
- Дитинко, це виявилося смертельним, ніж я думав. - Він так посміхнувся мені, що у мене і сумнівів не залишилося, що все в порядку, ми перемогли. А потім, так невзначай, ласкаво взяв мене за руку, розгорнувши ножем до себе, і просто впав на нього всім тілом. Я хотіла закричати від жаху, але мене вибило потоком магії, хлинули по ножу. Коли прийшла до тями, ледве змогла повернутися. Ніколос був мертвий а я кинута в темницю. Наш спільний друг допоміг мені бігти. Я не хотіла. Все здавалося безглуздим, але наші нечисленні друзі все вирішили за мене. Я стежила за новинами, і все чекала чогось подібного. Звіра хто то нацьковував. Змушував збирати для себе магію. І Ніколос просто був репетицією. Чи зможе маг забрати все собі. Ніколос довів, що немає. А тоді ляльковод зачаївся. Але думаю, він знайшов спосіб, раз з’явився знову.
- Але ж ти змогла взяти в себе здібності?
- Ні. Лише малу частину. Перш, ніж організували втечу, мене оглядали все архімагу. Всі як один прийшли до висновку, що здібності є, безумовно видатні для відьми, але не особливо сильні для мага.
- А скільки часу пройшло з моменту першої появи вашого демона? - Марк уважно розглядав її.
-Коштують шістдесят чотири роки. Ми вдвох з Ніколос намагалися врятувати дівчину, досить обдаровану. Але коли змогли знайти, вона вже була мертва. Ніколос прикінчив демона, і все її здатності перейшли до нього. Це було шалено дивно. І страшно. Потім все про це забули, ми розбрелися по трактах і майже загубилися, а через десять років ми з Ніколос знову зустрілися, і знову при подібних обставинах. Тоді то й закрутилося. - Марго гірко посміхнулася, мнучи в руках серветку. - Ми йшли по п’ятах черговий зверюги п’ятдесят років, але він йшов з під носа в самий останній момент. Спочатку кілька магів за кілька днів. Потім один в тиждень. Потім на місяць. Потім все рідше і рідше. Але ми набиралися досвіду. І нарешті змогли його прикінчити. Правда, занадто дорогою ціною.
- Марго, чому ти не розповіла раді як все було? Чому тебе дозволили схопити?
- Нікому не потрібна правда, Марк. Вони хотіли хоч чиєї небудь крові, занадто багато втрат. І нічого, якщо з мисливця я стану жертвою. Справа не в цьому. Я довго готувалася до нашої нової зустрічі. Мені вдалося з’ясувати безліч деталей. Обміркувати масу варіантів. Повір, час не витрачено даремно. Я готова. Я вб’ю не тільки цю тварюку, але і її господаря.
- Ти думаєш, що хтось…
- Так. Зрозуміло у псини є господар. І він маг.- З під опущених вій Марго уважно стежила за реакцією чоловіка.
- Що?! Чому маг? Може відун або скоріше екзорцист, та хіба мало хто!
Чи не замало. Про себе подумала Марго. Але в слух нічого не відповіла, тільки невизначено знизала плечима. Глянула на час. Майже п’ять. Якраз принесли їжу. Гарненько перекусити і в путь. До шести будуть в аеропорту. Чудово.

- Нам потрібно змінити план. Ми не можемо тягнути з собою в Якутськ мисливців.

- Чи можемо. В аеропорту їх зустрінуть і все дохідливо пояснять. До того ж мисливців насправді не було. Був маг. А це вже складніше. Немає сенсу міняти літаки і поїзди, якщо за нами стежать через око.

Марго вирішила залишити це на його совість і приступила до обіду. Трохи поміркувавши про знахабнілих відьом сам з собою, Марк теж почав їсти. Гарячий борщ і часникові хлібці дуже навіть порадували, та й спекотне виявилося цілком їстівним. Марго швидко розправилася зі своєю порцією і вийшла на вулицю. Сніг уже перестав кружляти. Все тануло. Аномальна погода для початку жовтня, навіть для Пітера. Марк, сито потираючи живіт, вийшов слідом. Але його настрій зіпсувався відразу ж, як тільки він побачив мітлу.
- Може, того, цього на маршрутці?! - Заблагав він.
- Катай. Тільки заповіт залиш, як тобі більше подобається, закапати або кремувати? Якщо мисливців не було тоді, це не означає, що їх не буде і зараз.
- Відьми все такі шкідливі?!
- Тільки рижіе.- реготнув Маргарита.
- І де тільки Ніколос тебе знайшов!
Марго посміхнулася, ледь стримавши рветься назовні сміх. Де знайшов? На сіннику. Куди вони обидва, в таємниці один від одного, пробралися переночувати. Село була невелика, вони, мандрівний бойовий маг, і відьма, в’їхали в неї з двох сторін, просячись на постій. Але пильні селяни звідусіль гнали, чи не втришия. Не те що на нічліг, що не прішібла б. А в селі не заїжджого двору, ні клубу. І погода осіння, мерзенна, дощова. Марго настільки промокла і втомилася, що п’ять верст до сусідньої села здавалося нездоланним відстанню. Вони зійшлися на середині. Неприязно оглянули один одного і не встигнувши навіть стукнути в хвіртку були вигнані буркотливою тіткою. І так само розійшлися, що не дивлячись один одному в слід. Об’їхавши село кругом, Марго помітила стоїть на відшибі маленький сарай, при найближчому розгляді виявився сінником. Зрадівши, відьма прив’язала свого коня і влаштувалася на нічліг під дахом. Випивши з половину своїх зілля щоб не розболівся, відьма заснула. Приблизно півгодиною пізніше туди ж вдерся п’яний маг, а ось прокинулися вони вже в обнімку. Реакція обох була досить дивною, наче все життя прокидалися разом. Марго затишно влаштувалася у нього під боком, закинувши зверху ногу, одна рука Ніколаса лежала у неї під головою, а друга на попі. Промимрив щось нерозбірливе, Марго наразилася носом в його шию. Маг блаженно промимрив щось у відповідь, стискаючи відьму міцніше. Вони обидва затамували подих і відкривши очі втупилися один на одного.
- Ммм, ще трошки поспимо, голова тріщить. - Попросив маг
- Ага. - Хрипко відповіла відьма і зрозуміла що все таки захворіла. Тут же раскашлялся.
- Так у тебе жар. - занепокоївся незнайомець.
- У мене двійка з варіння зілля. - пробурчав Марго.
- У мене тоже.- Усміхнувся Ніколос.- Але, думаю, ми зможемо тобі допомогти. На двох ціла четвірка!
Він був гарний. Без збентеження Марго розглядала чоловіка навпроти. Чорне волосся, виразне обличчя, блакитні, шалено красиві очі. Якби не ці очі вона б з криками вигнала сусіда з сарайчику або втекла б сама.
- Відьма? - припустив він, безпомилково виключивши в ній мага. Тобто всю бойову магія.
- Маг, зрозуміло? - Підняла брову Марго.
- Ну треба ж було в цьому величезному сараї, повним усіляких дів, вибрати саме відьму! - удавано обурився маг, натякаючи на неприязнь між кланами. Ворожнечі особливої не було, але і не дружили.
- Та ж беда.- закотив очі відьма Не інакше нежить винен.
Вони ніяково розчепилися, відселили один від одного. Маг встав і похитуючись вийшов на вулицю. Уже тоді щемлива туга наповнила серце, Марго шмигнула носом, дивлячись на закривається за ним двері. Потім стрепенулася, поправила каштанові кучері, одернула одяг і вийшла слідом. Від почуття втрати хотілося вити в голос. Дурна! Дві хвилини всього бачилися. Вмиваючись в струмку Марго поспішила до свого коня, проскакати п’ять верст, влаштується на заїжджому дворі, благо гроші водилися, і отболеть. За зельеваренію у неї, взагалі то, п’ять. І цілитель вона, взагалі то, відмінний. А раз розболілася, значить хвороба сильна була, в повному обсязі пройшла, так хоч в легкій формі буде протікати. Біля дверей в сарай стояв розгублений маг. Побачивши дівчину, він так відверто зрадів, що у Марго серце ледь не вистрибнув.
- Я ж сказав чекати мене! - обурився він.
- Не сказав. - шмигнула носом Марго.
- Я в крамницю ходив. Треба ж тебе лікувати! Ось.
Він простягнув їй флягу.
- Що це? - Марго боязко понюхала рідина.
- Пий. - засміявся він.
Марго трохи лизнула шийку.
- Чи не халтура, відьма. А то знайдуть твій труп, змучений на сухоти, відразу мене звинуватять. Більше ж нікого! Посадять бідного мене у розквіті років. Або четвертують.
- Або колесують! - підтакнув дівчина і все ж надпила ковточок. З його рук, хоч отрута. І мучаться не доведеться, якщо зараз роз’їдуться.
- Краще скажи мені відьма, де твій кінь?
Марго заглянула йому за плече, побачивши там Ромашку, покірно щипати травичку здивовано подивилася на мага.
- Втекла, окаянна? Ех, Гаразд. Доведеться тебе ще й підвести до найближчого містечка. Тільки у мене мало часу. Їдемо прямо зараз.
Він схопився на свого жеребця і подав їй руку. Кілька не сумніваючись, Марго потягнулася назустріч. П’ять верст пролетіли як одна мить. Це після з’ясувалося, що кобилка її виявляється, зачарований була, тільки на відьму магів волшбу не подіяли. Втім і так все склалося, як треба.
- Марго!! - волав у саме вухо Марк, трясучи відьму за плечі.
Вони, виявляється, вже летіли. Та ще й як. Марго зменшила швидкість і висоту.
- Що?
- Тепер нічого. - буркнув Марк.
Відчуття порожнечі і туги навалилося з новою силою. Марго часто закліпала, намагаючись не заплакати. Що б не дати сльозам пробитися, вона заклала крутий віраж.
- Марго!!! - тут же знову заволав маг.
Відьма опустилася на землю. Потрібно прийти в себе. А то так недовго і розбитися. Або машинально приземлиться в центрі аеропорту. На очах у роззяв і мисливців. А то, що вони там будуть, чому то сумнівів не викликало. А судячи з останнього інциденту, ще й незадоволений маг намалювався.
Марк тут же зіскочив на землю.
- Чортова відьма! - обурювався він з кущів, між нападами прощання з недавнім обідом. Марго ж зітхнула морозне повітря на повні груди. Нічого. Вона просто занадто давно забороняла собі згадувати.
- Ти як? Нам вже час. - Участліво запитала вона у куща, за яким зник чоловік.
Маг видав все, що він про це думає, але з кущів все ж вибрався. Навіть зумів змусити себе сісти на мітлу. Марго зосередилася на польоті, чесно пообіцявши собі дозволити ще трохи по ностальгувати в літаку. Зв’язавшись самим банальним способом, по мобільному, з Максимом, Марк з’ясував що він уже зайняв своє місце в літаку. В аеропорту чергували мисливці, але вели себе як щось не дуже активно. Марго впевнено спікірувала прямо на трап. Вони увійшли в літак, повз усміхненої стюардеси. Зайняли свої місця. І через десять хвилин вже злетіли. Відьма розслаблено відкинулася на спинку крісла а Марк, трохи зеленуватий, напівпошепки але з багатою жестикуляцією розповідав Максиму про свої пригоди. Марго влаштувалася зручніше і трохи задрімала. Їй снилося що то літній, таке сонячне і радісне, що серце заходилося від захоплення. Потім сновидіння змінилося, і Марго знову побачила свій кошмар. Багато років в поспіль їй снилося одне і теж. Той самий день, що перевернув все її життя. Звичайно, вона добре пам’ятала цей час. Панночка в Польському королівстві стала останньою жертвою. Всякий раз їх боротьба йшла з поперемінним успіхом. Про цей випадок вони з Ніколос почули від Джина. Той надіслав магічного вісника.

Продовження тут



ЩЕ ПОЧИТАТИ