Незвичайне спадок. глава 33

незвичайне спадок. глава 33

В очікуванні Степана тато швидко роздав інструкції:

- У перший раз я спущуся з ним разом, огляд. Потім буду допомагати йому витягати банки з шафи. Заодно пригляну, щоб там нічого цінного не потрапило. Ти, Олег, на антресолі поки не лізь, заважати нам будеш. Ти краще накрути скотч на все дошки, які легше. А мама з Женею продовжать в кімнаті.

Ми розійшлися по своїх місцях. Я на хвилину задумалась, чому мій чоловік так спокійно сприймає розпорядження тестя. Я знала з розповідей деяких подруг, що їхні чоловіки дуже не люблять, коли їм вказують теща або тесть. А Олег не виявляв ні найменшого невдоволення. Подумавши, я зрозуміла, в чому тут справа.

Ми з чоловіком з першого дня спільного життя були абсолютно самостійні фінансово. Чи не займали у батьків грошей, не носили від них пакети з продуктами та іншої допомогою. Спочатку жили на орендованій. Потім подужали однокімнатну в кредит. Виплачували теж самі. В результаті Олег не був нікому нічим зобов’язаний і не страждав утиском самолюбства. А раз ця тема не була для нього болючою, не викликала комплексів, то він і оцінював ситуацію адекватно: близькі родичі прийшли на допомогу, досвіду в силу віку у них більше, справа з їх участю пішло швидше, так чому б не послухати?

Степашка, повернувшись з ключами і мішком (справжнім, з мішковини), першим ділом кинувся до мене і показав зв’язку на долоні:

- Ось цей від загальної двері, вони у всіх однакові.

Ключ був помітний, побачу - точно не пропущу. Я все ж вийняла телефон і зробила фото для вірності. Як і більшість моїх ровесників, я все менше покладалася на власну пам’ять і все більше - на гаджети.

Олег вже тріщав скотчем на кухні, ми з мамою взялися за розбір мотлоху в кімнаті. Папа велів Стєпашці тримати мішок, а сам заходився акуратно складати в нього банки.

- Досить, - діловито сказав наш сусід через деякий час. - А то незручно нести буде.

Папа озирнувся по сторонах і відірвав мішок для сміття з нашої упаковки.

- Я піду з тобою і приховуючи заодно кілька банок.

Гримотячи своєю ношею, вони вийшли з квартири. Мій тактовний тато навіть не натякнув, що Олег міг би піти замість нього. Батьки були в курсі клаустрофобії мого чоловіка, ніколи не говорили про неї вголос, але, схоже, і не забували. Зайвий раз переконавшись в цьому, я тепло посміхнулася мамі, але вона дивилася повз мене.

- Женя, що це? - запитала вона напруженим голосом.

Побачивши в її очах паніку, я швидко обернулася і завмерла. Зі сміття стирчала котяча голова з скляними очима і роззявленою пащею. Видавши горлом булькаючі звук, я кинула все, що було у мене в руках, і рвонула геть. Мама поступилася мені дорогу і помчала за мною, розмахуючи напівпорожнім мішком. Вбігши на кухню, я вчепилася в чоловіка.

- Там… дохла кішка. Я туди більше не піду.

- Я теж, - слабким голосом підтримала мене мама.

- Не може бути! - не повірив Олег. - Це, напевно, іграшка?

- З повним ротом зубів? - нервово вигукнула я.

Згадка про зубах змусило Олега поставитися до наших слів більш серйозно. Він вивільнився з моїх рук і пішов дивитися.

- Не знаю, - почули ми його голос. - Виглядає справжньою, але вона тут лежить так давно, що пора б їй розкластися. Дивно. Жень, у нас є ще рукавички?

- Так, в кутку передпокою.

Олег розкрив упаковку з гумовими рукавичками, після чого стало тихо. Я намагалася не думати про те, що він може зараз робити.

- Слухай, книги в передпокої були зі шкільної бібліотеки? - запитав чоловік.

- Так, а що?

- А це опудало, мабуть, звідти ж, з кабінету біології. Щось середнє між дохлої і іграшкою.

Початок першої частини

Початок другої частини

Наступна глава

Нагадую, що план квартири можна подивитися Тут



ЩЕ ПОЧИТАТИ